• Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • 0 4564 22 2 22

Т.Г.Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціальне обмежено.

Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор "Кобзаря" виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От, де люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як Господа слово.
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії у родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната Василя Енгельгардта. Наступного року родина (у якій крім Тараса, було 6 дітей: старші - Катерина, Марія і Микита, молодші - Ярина, Марія і Йосип) переїздить до Кирилівки. У віці 8-ми років батько віддає Тараса до школи до дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р. помирає мати Тараса, а через два роки помирає і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас спершу жив у дячка Павла (де пас свині, працював разом з наймитами), згодом був школярем-попихачем у дяка П. Богорського (де майже голодував), далі у лисянського диякона-живописця великими відрами носив воду з річки та розтирав фарби. З 1827 р. наймитує у кирилівського священника Г. Кошиця.

З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати, також рано виявився у хлопця хист до малювання, який помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його зробили козачком Енгельгардта. В той час молодий Шевченко вперше закохався в дівчину Оксану. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку, але надії були марними, бо восени 1829 р. разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до Вільна. Розлука була несподівана і довга, усе своє подальше життя Шевченко буде з ніжністю згадувати ту дівчину, яку колись кохав. Помітивши у хлопця хист до малярства, Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра (можливо, Яна Рустемаса).

1831 р. Шевченко приїздить до Петербурга, а вже наступного року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру. 1836 р. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Знайомиться з Іваном Сошенком, Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. Квітень 1837 р. Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців - за ці гроші було викуплено Шевченка з кріпацтва, а 25 квітня 1838 р. Тарасу була вручена Жуковським відпускна.

Коли Шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до Академії мистецтв, він з великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. Січень 1839 р. Тараса зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а вже у квітні нагородили срібною медаллю II ступеня за малюнок з натури. 1840 р. Шевченка нагороджено срібною медаллю II ступеня за картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці".

Одночасно митця захоплює літературна творчість: пише баладу "Причинна" (1837 р.), поему "Катерина" (1838 р.), елегію "На вічну пам'ять Котляревському", поезію "Тополя", "До Основ'яненка" (1839 р.), 1840 р. побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар" ("Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч"). 1841 р. вийшов альманах "Ластівка", де були твори Шевченка: "Причинна", "Вітре буйний", "На вічну пам'ять Котляревському", "Тече вода в синє море...", "Галайда". У вересні 1841 р. Шевченка відзначено третьою срібною медаллю II ступеня за картину "Циганка-ворожка".

З під рук Шевченка виходять малюнки "Козацький бенкет" (1838 р.), "Натурниця" (1840 р.), низка портретів, малюнки до художніх творів: "Марія" (до поеми "Полтава", 1840 р.), "Зустріч Тараса Бульби з синами" (до повісті "Тарас Бульба", 1842 р.)... Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами "Катерина" 1842 р.

Захоплюючись театром Шевченко пробував свої сили і в драматургії: 1842 р. з'явився уривок з п'єси "Никита Гайдай" (російською мовою) та поема "Слепая". 1843 р. Шевченко завершив драму "Назар Стодоля". 1844 р. в Петербурзі окремим виданням вийшла поема "Гамалія".

19 травня 1843 р. Шевченко разом з Гребінкою їде на Україну, де багато подорожує, у Києві виконує кілька малюнків історичних пам'яток, знайомиться з М. Максимовичем, П. Кулішем, Сенчило-Стефановським, О. Капністом, П. Лукашевичем, відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. Згодом зустрічає Ганну Закревську, в яку закохується і присвячує вірш "Г. З.". У вересні 1843 р. відвідує рідну Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, виконує малюнок "Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці". На Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів "Живописна Україна".

Згодом вирушає на Березань, де пише вірш "Розрита могила". Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасієва-Чужбинського та робить спроби перекладати твори польського поета. Потім Шевченко живе в Яготині у Рєпніних, де робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей Рєпніна, автопортрет, пише поему "Тризна", яку присвячує Варварі Рєпніній. На початку 1844 р. Шевченко їде до Москви, де знайомиться з Бодянським та Шафариком. Пише поезію "Чигирине, Чигирине..."

У лютому 1844 р. повертається до Петербурга закінчити навчання в Академії мистецтв (з академічних робіт зберігся малюнок "Натурщик"). У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск "Живописной України", до якого увійшли офорти: "У Києві", "Видубецький монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богданові і українському народові", "Казка". 1844 р. закінчує поему "Сова", створює поему "Сон", поезії "Дівичії ночі", "У неділю не гуляла...", "Чого мені тяжко, чого мені нудно...", "Заворожи мені, волхве...", вірш "Гоголю". У березні 1845 р. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, отримавши звання "некласного художника".

У квітні 1845 р. Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. За дорученням Київської Археологічної комісії зарисовує історичні пам'ятки (на Звенигородщині, у Густинському монастирі, у Переяславі). Того ж року пише поезії "Не женися на багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох", поеми "Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик". Завершені твори 1843-1845 р.р. Шевченко об'єднав у альбом "Три літа".

Незабаром Шевченка офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. У грудні тяжко хворий Шевченко їде до Переяслава, де пише "Заповіт". Згодом Тарас знайомиться з членами Кирило-Мефодіївського товариства: Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом. Подорожує по Поділлю й Волині, збирає перекази і пісні та описує історичні пам'ятки.

Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства, Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р. на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, в нього відібрали збірку "Три літа". 17 квітня 1847 р. Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього відділу", тут він створює цикл поезій "В казематі". Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом "Три літа" і Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, з забороною писати й малювати. 8 червня 1847 р. Шевченка доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті "Близнецы". Шевченко пише нові вірши: "Думи мої, думи мої...", "Згадайте, братія моя...", поеми "Княжна", "Сон", "Москалева криниця", поезії "N. N." ("Мені тринадцятий минало"), "Іржавець", "А. О. Козачковському", "Полякам". У кінці 1847 р. відновлює листування з друзями й знайомими, зближається з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером. У першій половині 1848 р. в Орській Фортеці Шевченко написав чотири твори: "А ну мо знову віршувать", "У бога за дверми лежала сокира", "Варнак", "Ой гляну я, подивлюся..."

У березні 1848 р. Шевченко, як художник Аральської описової експедиції, малює "Пожежа в степу", "Джангисагач", "Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї", "Урочище Раїм з заходу", "Укріплення Раїм", "Спорядження шхун", "Пристань на Сирдар'ї"... 23 квітня 1850 р. Шевченка зарештували за доносом офіцера Ісаєва, під час обшуку було знайдено листа Левицького про симпатії молоді до Шевченка. Поета відправили в Орськ, згодом перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Знову почалася жорстока муштра, за поетом встановили посилений нагляд. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався із знайомими, малював.

1857 р., завдяки клопотанню друзів, поета звільнили з заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести "Щоденник". 2 серпня 1857 р. Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньому Новгороді. За зиму 1857-1858 р.р. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у "Більшу книжку" свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля", "Муза", "Слава".

Одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури. 27 березня Шевченко прибув до Петербурга. Тут востаннє закохується в 19-річну Лукерію Полусмак (зваблює її дорогими подарунками, однак вона не захотіла залишати столичного життя й покинула поета). Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 р. почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 р. вийшла збірка "Новые стихотворения Пушкина и Шевченко". В травні 1859 р. Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. В цей період він написав чимало поезій та малюнків, мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися на Україні.

15 липня поблизу с. Прохоровки його заарештували, звинувативши в блюзнірстві. Шевченка звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 р. поет прибув до Петербурга. На початку 1860 р. вийшов друком "Кобзар", двома накладами вийшов альманах "Хата" з дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою "Кобзарський гостинець". 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 р. Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його "Букварь южнорусский". На початку 1861 р. поет почував себе дедалі гірше. 13 січня він одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу "Основа", де на перших десяти сторінках вміщено його поезії під назвою "Кобзар". У рецензії "Современника" на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. В своєму останньому вірші "Чи не покинуть нам, небого" поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

10 березня 1861 р. о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні. 26 квітня 1861 р. домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав "Кременчуг". 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут на Чернечій горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста.

День працівників радіо, телебачення та зв’язку України— Професійне свято України, що відзначається щорічно 16 листопада. Це свято було засновано в 1994 році відповідно до указу президента країни. Ініціатива введення свята належала самим працівникам радіо, телебачення та зв’язку в Україні.

Своє професійне свято в День працівників радіо, телебачення та зв’язку України відзначають всі фахівці, завдяки яким жителі країни мають можливість дивитися телепередачі, слухати радіопередачі, а також користуватися фіксованого та мобільного телефонного зв’язком. І нехай не завжди праця таких фахівців помітний на перший погляд, насправді їх робота має величезне значення для всієї країни.

Як правило, у святковий день працівників радіо, телебачення та зв’язку вітають представники державної влади України, політики, громадські діячі та діячі культури. Самі "винуватці торжества» у своє свято зазвичай збираються разом на корпоративні вечірки.

17 вересня в Україні відзначається День рятівника, визначений Указом Президента України. Це професійне свято працівників цивільного захисту (цивільної оборони) населення - аварійно-рятувальних служб, пожежної охорони, інших спеціальних формувань, які безпосередньо беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

В історичному екскурсі цивільний захист має давнє коріння. Під час Першої світової війни у квітні 1915 року вперше в історії людства війська німецької армії застосували хімічну зброю (хлор). Жертвами стали 5 тисяч французьких та бельгійських солдатів. У 1917 році поблизу бельгійського міста Іпр кайзерівські війська застосували газ, який отримав назву "іприт". Війська охопила паніка, солдати кидали зброю і бігли з поля бою. Загроза ураження такою зброєю нависла не тільки над військами, а й над населенням прифронтових районів. Авіація, яка бурхливо розвивалась у ті роки, могла застосовуватись для завдання ударів хімічною зброєю у глибокому тилу.

Ці обставини викликали необхідність організації захисту великих міст від ударів із повітря. Разом із силами і засобами протиповітряної оборони до швидкої ліквідації наслідків авіаційних нальотів стало залучатись цивільне населення. Це сприяло створенню систем місцевої протиповітряної оборони (МППО), які спирались на цивільне населення міст, працівників промислових підприємств та інших закладів.

Розвиток засобів нападу потребував удосконалення системи МППО. У 1927 році Рада народних комісарів СРСР видала постанову "Про організацію повітряно-хімічної оборони території Союзу РСР".

Загальне керівництво заходами протиповітряної оборони покладалось на Наркомат у військових і морських справах.

Підготовку керівних кадрів повітряно-хімічної оборони для потреб цивільних наркоматів було організовано на спеціальних курсах у Москві, Ленінграді, Баку, Києві і Мінську. Для навчання населення дій в умовах повітряного і хімічного нападу залучалися Тсоавіахім і Союз Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, які охопили навчанням сотні тисяч активістів місцевої протиповітряної оборони.

Масова підготовка населення з протиповітряної оборони і хімічного захисту забезпечила створення у передвоєнні роки понад 3 тис. добровільних формувань МППО. Понад 3,5 млн осіб було забезпечено протигазами. Для укриття населення було побудовано кілька тисяч бомбо- і газосховищ. Проводились заходи щодо світломаскування міст і створення системи оповіщення населення про загрозу нападу.

У роки Великої Вітчизняної війни сили МППО гідно виконали визначені завдання: ліквідували наслідки понад 30 тис. нальотів фашистської авіації, запобігли понад 32 тис. значним аваріям на об'єктах народного господарства, знешкодили понад 430 тис. авіабомб і майже 2,5 млн снарядів і мін, ліквідували 90 тис. пожеж, відновили 15 тис. зруйнованих житлових і громадських будинків.

У повоєнні роки розпочався новий етап розвитку МППО, зумовлений прийняттям на озброєння ядерної зброї та її носіїв. З урахуванням цього МППО організовувалась по всій території країни. Масовими формуваннями стали об'єктові та аварійно-відновлювальні загони міст.

У липні 1961 року місцева протиповітряна оборона була перетворена у цивільну оборону, яка стала складовою системи загальнодержавних оборонних заходів, що здійснювались у мирний та воєнний час для захисту населення і народного господарства країни від зброї масового ураження противника та проведення аварійно-рятувальних робіт в осередках ураження, зонах можливого затоплення. Були утворені штаби цивільної оборони союзних, автономних республік, країв, областей, міст, районів, об'єктів народного господарства.

Плинув час, змінювалась політична ситуація. Ядерна конфронтація між Сходом і Заходом змінилась пошуком шляхів взаємного порозуміння. На політичній карті світу утворилася нова суверенна держава - Україна.

За 20 років становлення України як незалежної держави цивільна оборона постійно вдосконалювалася і розвивалася на засадах міжнародного гуманітарного права, основоположним документом якого є Женевські конвенції 1949 року та Декларації, ухвалені всесвітніми конференціями з цивільної оборони. Нині перевага надається вирішенню завдань захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Згідно з чинним законодавством на кожному об'єкті господарювання, у тому числі в навчальних закладах, утворюється система цивільного захисту (цивільної оборони), яка поєднує органи управління, сили і засоби для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру.

Головною метою цивільної оборони (цивільного захисту) університету є запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного, природного та воєнного характеру, можливим терористичним проявам. Для досягнення цієї мети основні зусилля керівництво цивільної оборони університету зосереджує на виконанні таких завдань:

  • забезпечення готовності органів управління та сил цивільного захисту університету, структурних підрозділів до оперативного реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації їх наслідків;
  • вдосконалення заходів захисту студентів і співробітників університету від уражальних факторів надзвичайних ситуацій на принципах, основаних на рятуванні життя та збереженні здоров'я людей;
  • навчання, підготовка керівного складу, учасників навчально-виховного процесу до дій в умовах загрози та виникнення надзвичайної ситуації техногенного, природного, терористичного та воєнного характеру на основі чинного законодавства;
  • розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям.

Швидкий контакт

Розміщення реклами

Тел.: (04564) 2-22-22

Наша адреса

Тел.: (04564) 2-29-14
Тел/факс: (04564) 2-22-22
Телерадіокомпанія ГРАНТ
Київська область
смт. Ставище
вул. Радянська,4
09400

Ми на мапі